Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир (Долина Хрестів)
- Адреса: с.Голинчинці, Шаргородський р-н, Вінницька обл., 23552
- Настоятель монастиря: митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт
- Намісник монастиря: архім. Агапіт (Яремчук)
- Тел.: 0 (66) 700 34 63
Історія Йосафатової долини
З історії села Голинченці відомо, що до XVII століття на тім місці був непрохідний ліс. В другій половині XVII століття Подільські землі були окуповані турецьким султанатом. Жителі сіл, яким загрожувала небезпека, шукали притулку в Калинівському православному монастирі неподалік від Шаргорода. Імовірність потрапити в рабство або бути убитими загрожувала звідусіль. І в монастирі могли з’явитися яничари. Як оповідає переказ, Божа Матір, з’явившись деяким ченцям у сонному баченні, благословила йти убік ранкової зорі і там шукати порятунку. І пішли всі ті, що зібралися в обителі на схід, у дрімучі ліси. На третій день зупинилися на нічліг біля колодязя, і там, раптом, знайшли спокій. Снову з’явилася їм у сновидінні Матір Божа, з небес благословляючи округу. І на цьому місці ченці заснували нову обитель. А тому що вони були зовсім бідними, окрузі дали назву Голинченціi . Згодом тут утворилися чотири села по чотирьох сторонах світу. А в середині – долина і колодязь з цілющою джерельною водою. Біля нього постійно стали відбуватися молебні, а місце те прозвали Йосафатовою долиною (за аналогією зі знаменитою долиною під Єрусалимом – місцем прийдешнього Страшного суду).
“Христа славте, хрести ставте!”
Багато років пройшло після тих чудесних подій. Турецька погроза минала, але ще не раз мінялася влада над Подільськими землями. Але от знову Божа Матір виявила Свій особливий промисл жителям цієї долини. Трапилося це під час жнив у серпні 1923 році.
Пастух Яків пас череду корів, а неподалік 12-літня дівчинка Христина пасла овець. Яків часто молився біля колодязя й у жарку пору обливався цілющою водою. Якось він побачив прямо у воді відображення Матері Божої з Дитиною. Німб Її сіяв золотавим світлом. Але страху і заціпеніння він не відчув.
– Матір Божа, що нам робити? – устиг запитати пастух.
– Христа славте, хрести ставте!– почув він у відповідь.
І Матір Божа, благословляючи його і всю округу, уже танула в повітрі, піднімаючи до неба. Яків відразу ж побіг у Голинченці і розповів усе, що бачив.
З хоругвами й образом святителя Миколи селяни разом зі своїм священиком – о. Тихоном Петринським прийшли до колодязя. Тут вони й установили перший дубовий хрест. Слава про чудо поширилася миттєво. У цей же день хрести установили жителі сусідніх селищ Русави, Попелівки, Ксьондзівки, Шпикова, Рахнова, Зведенівки і Джурина. До осені вся Иосафатова долина була вже всіяна хрестами. Тижнями і місяцями люди несли них на руках звідусіль. Далекі Кубань і Одеса, Наддністрянщин, Бесарабія і Донбас надсилали свою хвалу Господові. Добиралися потягами і з Далекого Сходу.
Страшна смерть пастуха
Місцеве радянське керівництво стало турбуватися, коли в такій глухомані хрестів стало з’являтися усе більше і більше. Секретна доповідна записка від 24 листопаду 1923 року Могилів-Подільському облвиконкомові на ім’я подільського губернського глави оповідає, що в Йосафатовой долині «трапляються численні випадки зцілення від різних захворювань, що викликає неймовірний наплив людей на релігійні дії, що проводяться на місці явища загадкової жінки з дитиною. Це усі виходить за рамки комуністичної ідеї, тому є шкідливим».
Спеціальна комісія виконкому прийняла рішення не тільки стерти з особи землі хрести, але і перевиховати учасників подій. Кінні роз’їзди міліції зупиняли потоки прочан, хрести розпилювали на дрова. «Активісти-ліквідатори» нагороджувалися преміями. Тих же, хто вкривав прочан, брали під арешт.
Так, 50 чоловік, побиті і закривавлені, у лохмотьях і босі, по снігу пішки йшли спочатку в Шаргород, а звідти етапом – у Вінницю. Їм хотіли приписати «державну зраду», але ніхто з них не визнав себе винним і не відрікся від віри. Усіх жахнула мученицька смерть пастуха Якова. У підземелля його живим загризли пацюка. Інших 49 ув’язнених після допиту вигнали на вулицю. Обдерті і голодні, вони пішки повернулися в Голинченцы і побачили… 16 тисяч хрестів, що з’явилися за зиму після майже повної «ліквідації» Иосафатовой долини. Це були нові хрести, прислані з далеких місць, куди ще не встигла дійти новина про розправу над місцем молитви.
Півтора мільйона віруючих побували у долині
Дороги до Голинченцам знову перекрили. І коли стало здаватися, що повторно зрізано всі хрести до єдиного, слідча комісія відновила свою роботу. Це було навесні 1924 року.
Майже півтора року йшло розслідування. 21 червня 1925 року в залі вінницького губернського суду почалася найгучніша справа тих років на Поділлі, що у хроніках офіційно називалася «Справа про хрести на Йосафатовой долині». На лаві підсудних було 9 священиків і 18 мирян.
З доповіді цивільного обвинувача можна довідатися, що за п’ять місяців 1923 року в долині побувало більш одного мільйона п’ятисот тисяч віруючих. Це більше населення всієї області. Колишнього народного суддю, юриста Сумневича, за те, що він написав прохання про виділення земельної ділянки під хрести і для монастиря, визнали соціально небезпечним для радянської влади. Прокурор Попов намагався підвести обвинувачення на підсудних під статті 120 (використання релігійних обрядів у корисливих цілях) і 119 (яка припускає і контрреволюційну мету). Але слідчі не знайшли достатню кількість підтверджуючих фактів. Крестоношение ніколи Кримінальним кодексом не заборонялося. Проте, обвинувачуваних засудили на різні терміни примусових робіт аж до чотирьох років зі строгою ізоляцією. Юристові Сумневичу і священикам після висновку заборонялося проживати на Україні протягом трьох років як соціально небезпечним.
Жива історія
Але «праві шляхи Господнs, і праведники ходять по них, а беззаконні упадуть на них» (Ос. 14, 10). Зрозуміти «чудові справи» дано не кожному. Господом даний розум, щоб пізнавати таємниці Божии, а серце – щоб вірити. Коли отець Тихон відійшов у вічність, отслужив вірою і правдою в селі майже піл сторіччя, родину Петринских вигнали з родового гнізда. Дочок-інвалідів забрали родичі в Київ, а матушці, уже смертельно хворій жінці, дала притулок мати Івана Артемовича Залецкого.
Від нього і стала відома в наші дні історія Йосафатовой долини. Матушка Неоніла Петринська жила в родині Залецких з 1944 року. Вона розповіла про явище Божией Матері пастухові Якову і дівчинці Христині і про історію з хрестами. Дитячі враження про почуте настільки сильно вплинули на Івана Артемовича, що він згодом став збирати спогади старожилів, свідків судового процесу, працював з архівними матеріалами того років. І, прагнучи зберегти пам’ять про події в долині, він писав статті в газети і журнали, розповідав про чудо по радіо. Завдяки і його старанням відновилася традиція паломництва в Йосафатову долину й установка хрестів біля колодязя.
Відродження паломництва
Пам’ять про чудо майже не збереглася. Але любов до рідного краю і його святинь, переборюючи атеїзм, розкольництво й агресивне протестантство дійшла до наших днів. Покажчиком шляху до Йосафатовой долини зараз служить дерев’яна церква святого Димитрія Солунського. Прикрашений рушниками хрест при дорозі, що йде на хутір Петровского, говорить про наближення до чудесного колодязя. Мальовнича долина Подільського краю надить своєю віддаленістю від мирської суєти, тишею і затишком.
Але не так було 15 серпня 2006 року. У той день було гучно і багатолюдне. Тисячі чоловік вперше прийшли в Иосафатову долину з хрестами, іконами і корогвами, щоб засвідчити свою віру в Христа і згадати чудесне явище Божией Матері. Кожен церковний прихід Вінницької єпархії направив по одному і більш автобусові прочан, були приїжджі і з інших регіонів України, Молдавії, Бєларусі і Росії. У торжествах взяли участь два єпископи і близько 200 священиків.
Ікона, що зображує явище Богоматері в Иосафатовой долині. Написана в 2006 р.
Небагато на Землі існує місць, де була Божия Матерь. З найбільш відомих, це Афон, Почаев. Явище Її в нашій єпархії, це чудо не тільки для жителів Поділля, але і для всієї України. Радянська влада багато чого зробила, щоб «долина хрестів» була стерта з особи землі, а мученически постраждалі священики і миряни – з пам’яті народу.
Сотні встановлених у Йосафатовой долині хрестів – великих і маленьких, установлених від приходів або індивідуально, – з’явилися в наші дні яскравим свідченням віри, що відроджується в народі, і любові до Бога Батькові і Божией Матері. За Божественною літургією, що відбувалася в долині в колодязя, молилися за всіх знедолених, за ті, хто перебуває в бідності, а наприкінці читалася молитва за всю Україну і її народ.
Мужність і непохитність усіх, без винятку, підсудних велить нашої християнської совісті пам’ятати їхні імена:
пастух – Яків Мисик, безневинно убитий;
мученики, сповідники за віру православну, священики – Тихон Петринський, Костянтин Жолткевич, Володимир Ільїнский, Іван Черняховський, Віталій Шуляка, Віктор Завадський, Олександр Любинський, Йосип Іванько, Петро Васильковский;
юрист — Василь Сумневич;
селяни – Василь Садівника, Григорій Сирук, Оксентій Бабій, Трифон Бондар, Август Кашевский;
бідняки – Роман Садівника, Тимофій Бондар, Євген Форманюк, Філімон Захарчук, Григорій Бацалай, Федір Собцев, Дмитро Іваника, Єпістімія Бабій, Євфросинія Набуральна, Іван Дідик, Іван Шлянсковой, Іван Мороз-Гуменюк.
Кількість переглядів: (439)